Мета уникнення війн і конфліктів не є новою, і зусилля інженерів та науковців спрямовані на її досягнення. Найкоротший шлях до такого майбутнього — це розвиток технологій, озброєння та нових методів ведення війни. Саме система стримувань і противаг, що виникає внаслідок такого розвитку, забезпечує відносну рівновагу у складній і часто агресивній світовій соціально-політичній системі.
Очевидні приклади цього — ядерна зброя Північної Кореї чи ядерна програма Ірану. Вони змушують значно розвиненіші держави вести діалог із цими режимами, попри їхню ізоляціоністську або авторитарну політику. Інший приклад — росія, яка позиціонує себе як спадкоємиця радянської імперії та діє за зразком нацистської Німеччини.
росія веде агресивні війни проти слабших сусідів і демонструє відверто ворожу та примітивну поведінку в міжнародній дипломатії. Анексія територій інших держав і ядерні погрози стали її інструментами впливу. Попри це, з нею продовжують вести переговори, оскільки вона успадкувала ядерний арсенал СРСР і має велику, хоч і технічно відсталу, армію. Саме через взаємні загрози та стримування підтримується сучасний баланс сил у світі.
Ядерна зброя — не єдиний інструмент залякування у сучасній війні. Військова сила сьогодні набагато складніша й багатогранніша. Її головна зброя — страх, що діє як психологічний важіль і має глибоке коріння в історичній пам’яті про абсолютне зло.
Показовим прикладом є бій під Хашамом, де армія США знищила сотні російських найманців і сирійських військових. Унікальність ситуації полягала в тому, що операція була повністю дистанційною: участь брали лише гелікоптери, безпілотники та авіація — жодного американського солдата на землі. Цей фактор став вирішальним: противник більше не наважувався на подібні дії. Загроза з повітря, невидима й невідворотна, виявилася значно страшнішою за звичний бій.
Мета уникнення війн і конфліктів не є новою, і зусилля інженерів та науковців спрямовані на її досягнення. Найкоротший шлях до такого майбутнього — це розвиток технологій, озброєння та нових методів ведення війни. Саме система стримувань і противаг, що виникає внаслідок такого розвитку, забезпечує відносну рівновагу у складній і часто агресивній світовій соціально-політичній системі.
Очевидні приклади цього — ядерна зброя Північної Кореї чи ядерна програма Ірану. Вони змушують значно розвиненіші держави вести діалог із цими режимами, попри їхню ізоляціоністську або авторитарну політику. Інший приклад — росія, яка позиціонує себе як спадкоємиця радянської імперії та діє за зразком нацистської Німеччини.
росія веде агресивні війни проти слабших сусідів і демонструє відверто ворожу та примітивну поведінку в міжнародній дипломатії. Анексія територій інших держав і ядерні погрози стали її інструментами впливу. Попри це, з нею продовжують вести переговори, оскільки вона успадкувала ядерний арсенал СРСР і має велику, хоч і технічно відсталу, армію. Саме через взаємні загрози та стримування підтримується сучасний баланс сил у світі.
Ядерна зброя — не єдиний інструмент залякування у сучасній війні. Військова сила сьогодні набагато складніша й багатогранніша. Її головна зброя — страх, що діє як психологічний важіль і має глибоке коріння в історичній пам’яті про абсолютне зло.
Показовим прикладом є бій під Хашамом, де армія США знищила сотні російських найманців і сирійських військових. Унікальність ситуації полягала в тому, що операція була повністю дистанційною: участь брали лише гелікоптери, безпілотники та авіація — жодного американського солдата на землі. Цей фактор став вирішальним: противник більше не наважувався на подібні дії. Загроза з повітря, невидима й невідворотна, виявилася значно страшнішою за звичний бій.
Бій під Хашамом (7–8 лютого 2018): дистанційне домінування з повітря
Нижче — відео-ілюстрація та стислий конспект епізоду з ключовими фактами й технічними акцентами.
Подія в цифрах і фактах
- Локація: район Хашам (Khusham), провінція Дайр-ез-Заур, поблизу газового комплексу Conoco.
- Час: ніч із 7 на 8 лютого 2018 року.
- Сили противника: проурядові підрозділи Сирії за підтримки найманців ПВК «вагнер»; чисельність угруповання оцінювалася близько ~500 осіб.
- Дії США/коаліції: ураження цілей переважно з повітря (гелікоптери, тактична авіація, AC-130, БпЛА) у взаємодії з артилерією; наземний бій з боку США не вівся.
- Втрати противника: за різними оцінками — від «десятків» до 100+ загиблих; окремі джерела повідомляли про 200+ втрат (включно з пораненими).
- Формування нічної переваги: інтеграція технологій нічного бачення з сенсорами ISR, роботою операторів БпЛА та каналами цілевказання для швидкого циклу «виявлення — ураження» у темряві.
- Типовий склад сил: ударні гелікоптери AH-64 з прицільними системами нічного бачення, платформа вогневої підтримки AC-130 з багатоспектральними сенсорами, тактичні винищувачі та БпЛА MQ-9 (згідно з відкритими джерелами).
- Ключ до нульових втрат США на землі: використання нічної оптики, дистанційний формат ведення бою та абсолютне домінування у повітрі в нічний час.
- Тактичний висновок: синхронізація розвідки, цілевказання, високоточного ураження та технологій нічного бачення забезпечує асиметричну перевагу і стримує повторні спроби наступу.
Бій під Хашамом (7–8 лютого 2018): дистанційне домінування з повітря
Нижче — відео-ілюстрація та стислий конспект епізоду з ключовими фактами й технічними акцентами.
Подія в цифрах і фактах
- Локація: район Хашам (Khusham), провінція Дайр-ез-Заур, поблизу газового комплексу Conoco.
- Час: ніч із 7 на 8 лютого 2018 року.
- Сили противника: проурядові підрозділи Сирії за підтримки найманців ПВК «вагнер»; чисельність угруповання оцінювалася близько ~500 осіб.
- Дії США/коаліції: ураження цілей переважно з повітря (гелікоптери, тактична авіація, AC-130, БпЛА) у взаємодії з артилерією; наземний бій з боку США не вівся.
- Втрати противника: за різними оцінками — від «десятків» до 100+ загиблих; окремі джерела повідомляли про 200+ втрат (включно з пораненими).
- Формування нічної переваги: інтеграція технологій нічного бачення з сенсорами ISR, роботою операторів БпЛА та каналами цілевказання для швидкого циклу «виявлення — ураження» у темряві.
- Типовий склад сил: ударні гелікоптери AH-64 з прицільними системами нічного бачення, платформа вогневої підтримки AC-130 з багатоспектральними сенсорами, тактичні винищувачі та БпЛА MQ-9 (згідно з відкритими джерелами).
- Ключ до нульових втрат США на землі: використання нічної оптики, дистанційний формат ведення бою та абсолютне домінування у повітрі в нічний час.
- Тактичний висновок: синхронізація розвідки, цілевказання, високоточного ураження та технологій нічного бачення забезпечує асиметричну перевагу і стримує повторні спроби наступу.
Страх виникає не через смертоносність зброї, а через невизначеність. Противник не знає, коли і як настане відплата, але впевнений, що вона неминуча. Саме це відчуття стає ключовим чинником у веденні війни — і водночас засобом збереження життів.
Людський зір має суттєві обмеження, особливо в умовах недостатнього освітлення. З настанням темряви або при погіршенні видимості людина втрачає орієнтацію, що викликає тривогу та страх. Ця вразливість зору — одна з найдавніших і найстабільніших слабких сторін людини.
Протягом тисячоліть можливості людського зору залишаються незмінними: він неефективний у сутінках і вночі. Організм намагається компенсувати це посиленням слухового сприйняття, але й слух не забезпечує достатньої точності для орієнтації в темряві.
Темрява на полі бою: як ніч змінювала хід битв у різні епохи
Історичний приклад — події 1180 року в префектурі Сідзуока, Японія. Під час протистояння загонів Хейке та Ґендзі біля річки Фудзі, воїни Хейке, які таборували на березі, уночі панічно залишили позиції. Вони сприйняли звуки водоплавних птахів за наближення ворожого загону. Цей випадок ілюструє, наскільки обмеженість нічного зору може впливати на бойову ефективність
Страх виникає не через смертоносність зброї, а через невизначеність. Противник не знає, коли і як настане відплата, але впевнений, що вона неминуча. Саме це відчуття стає ключовим чинником у веденні війни — і водночас засобом збереження життів.
Людський зір має суттєві обмеження, особливо в умовах недостатнього освітлення. З настанням темряви або при погіршенні видимості людина втрачає орієнтацію, що викликає тривогу та страх. Ця вразливість зору — одна з найдавніших і найстабільніших слабких сторін людини.
Протягом тисячоліть можливості людського зору залишаються незмінними: він неефективний у сутінках і вночі. Організм намагається компенсувати це посиленням слухового сприйняття, але й слух не забезпечує достатньої точності для орієнтації в темряві.
Темрява на полі бою: як ніч змінювала хід битв у різні епохи
Історичний приклад — події 1180 року в префектурі Сідзуока, Японія. Під час протистояння загонів Хейке та Ґендзі біля річки Фудзі, воїни Хейке, які таборували на березі, уночі панічно залишили позиції. Вони сприйняли звуки водоплавних птахів за наближення ворожого загону. Цей випадок ілюструє, наскільки обмеженість нічного зору може впливати на бойову ефективність
Ніч у бойових діях викликає глибокий страх перед невідомим, який важко контролювати. Цей психологічний ефект часто перевершує навіть загрозу ядерної зброї, наслідки якої можна прорахувати, а протидію — спланувати. Наприклад, існують алгоритми дій при ядерній загрозі, як-от метод «пригнись і накрийся», які хоча й мають сумнівну ефективність, усе ж створюють ілюзію контролю. Сучасні системи ППО та засоби превентивного ураження лише посилюють це відчуття захищеності. Водночас у темряві відсутність інформації та неможливість бачити противника створюють унікальні тактичні виклики, які не компенсуються жодними технологіями без застосування приладів нічного бачення.
Під час битви при Фермопілах, за свідченням історика Діодора, спартанці, усвідомлюючи неминучість поразки у відкритому бою з чисельно переважаючим перським військом, здійснили спробу нічного нападу. Вони проникли в табір ворога з метою вбити царя Ксеркса. Однак через масштабність табору їм не вдалося знайти його намет. У результаті зав’язався бій, що тривав до ранку. Усі спартанці загинули, але завдали значних втрат персам.
Ніч у бойових діях викликає глибокий страх перед невідомим, який важко контролювати. Цей психологічний ефект часто перевершує навіть загрозу ядерної зброї, наслідки якої можна прорахувати, а протидію — спланувати. Наприклад, існують алгоритми дій при ядерній загрозі, як-от метод «пригнись і накрийся», які хоча й мають сумнівну ефективність, усе ж створюють ілюзію контролю. Сучасні системи ППО та засоби превентивного ураження лише посилюють це відчуття захищеності. Водночас у темряві відсутність інформації та неможливість бачити противника створюють унікальні тактичні виклики, які не компенсуються жодними технологіями без застосування приладів нічного бачення.
Під час битви при Фермопілах, за свідченням історика Діодора, спартанці, усвідомлюючи неминучість поразки у відкритому бою з чисельно переважаючим перським військом, здійснили спробу нічного нападу. Вони проникли в табір ворога з метою вбити царя Ксеркса. Однак через масштабність табору їм не вдалося знайти його намет. У результаті зав’язався бій, що тривав до ранку. Усі спартанці загинули, але завдали значних втрат персам.
Нічна дезорієнтація часто змінювала хід битви на користь слабшої сторони. Так, у битві в Тевтобурзькому лісі германські племена знищили римське військо чисельністю до 60 тисяч осіб. Римляни втратили орієнтацію в темряві, чим скористалися германці, попри значно меншу чисельність і слабше озброєння.
Битва на Каталаунських полях стала історичним прикладом того, наскільки відсутність видимості може вплинути на результат зіткнення, навіть за участі добре підготовленої армії Риму. У нічному хаосі римляни втратили орієнтацію, що призвело до загибелі близько 30 тисяч воїнів у короткому бою. Кульмінацією стала помилка союзника Риму — Торизмунда, сина короля Теодоріха, який заблукав і випадково потрапив у табір гунів. Командир був поранений, але вижив, чого не можна сказати про значну частину його загону.
У той час не існувало приладів нічного бачення чи тепловізійних систем, тому використання темряви як тактичного ресурсу було обмеженим і часто призводило до непередбачуваних наслідків. Хоча ситуативні нічні атаки траплялися, їх ефективність була сумнівною через великі втрати та відсутність контролю. У середньовіччі нічні дії частіше застосовувалися під час облоги фортець або тривалих кампаній на виснаження, однак вони мали епізодичний характер і рідко впливали на загальний хід операцій, які могли тривати роками.
Під час напружених відносин між Владом Цепешем і султаном Османської імперії Мехмедом ІІ відбулася подія, що увійшла в історію як нічний напад на Тирговіште. За свідченнями хронік, Влад переодягнувся в турецький одяг і проник до табору супротивника для розвідки. Там він дізнався про наказ султана — заборонити воїнам залишати намети, щоб уникнути паніки у разі нападу.
Скориставшись цією інформацією, Влад організував нічну атаку на позиції османів. Попри втрати, які, за оцінками більшості істориків, утричі перевищували османські, вилазький загін досяг тактичної переваги і зірвав плани противника.
Військові технології розвивалися, стаючи дедалі ефективнішими та смертоноснішими, однак це не стосувалося засобів ведення бою вночі або в умовах обмеженої видимості. До початку XX століття нічні операції залишалися майже такими ж, як у середньовіччі: кавалеристи XIX століття мали ті самі обмеження, що й воїни епохи вікінгів — відсутність можливості виявляти противника в темряві або захищатися від його прихованих дій. Ситуація не змінювалася аж до Першої світової війни.
Нічна дезорієнтація часто змінювала хід битви на користь слабшої сторони. Так, у битві в Тевтобурзькому лісі германські племена знищили римське військо чисельністю до 60 тисяч осіб. Римляни втратили орієнтацію в темряві, чим скористалися германці, попри значно меншу чисельність і слабше озброєння.
Битва на Каталаунських полях стала історичним прикладом того, наскільки відсутність видимості може вплинути на результат зіткнення, навіть за участі добре підготовленої армії Риму. У нічному хаосі римляни втратили орієнтацію, що призвело до загибелі близько 30 тисяч воїнів у короткому бою. Кульмінацією стала помилка союзника Риму — Торизмунда, сина короля Теодоріха, який заблукав і випадково потрапив у табір гунів. Командир був поранений, але вижив, чого не можна сказати про значну частину його загону.
У той час не існувало приладів нічного бачення чи тепловізійних систем, тому використання темряви як тактичного ресурсу було обмеженим і часто призводило до непередбачуваних наслідків. Хоча ситуативні нічні атаки траплялися, їх ефективність була сумнівною через великі втрати та відсутність контролю. У середньовіччі нічні дії частіше застосовувалися під час облоги фортець або тривалих кампаній на виснаження, однак вони мали епізодичний характер і рідко впливали на загальний хід операцій, які могли тривати роками.
Під час напружених відносин між Владом Цепешем і султаном Османської імперії Мехмедом ІІ відбулася подія, що увійшла в історію як нічний напад на Тирговіште. За свідченнями хронік, Влад переодягнувся в турецький одяг і проник до табору супротивника для розвідки. Там він дізнався про наказ султана — заборонити воїнам залишати намети, щоб уникнути паніки у разі нападу.
Скориставшись цією інформацією, Влад організував нічну атаку на позиції османів. Попри втрати, які, за оцінками більшості істориків, утричі перевищували османські, вилазький загін досяг тактичної переваги і зірвав плани противника.
Військові технології розвивалися, стаючи дедалі ефективнішими та смертоноснішими, однак це не стосувалося засобів ведення бою вночі або в умовах обмеженої видимості. До початку XX століття нічні операції залишалися майже такими ж, як у середньовіччі: кавалеристи XIX століття мали ті самі обмеження, що й воїни епохи вікінгів — відсутність можливості виявляти противника в темряві або захищатися від його прихованих дій. Ситуація не змінювалася аж до Першої світової війни.
Технічні новації нічного бою у Першій світовій війні
Перша світова війна стала переломним моментом у військовій історії. Її масштаб, руйнівні наслідки та психологічний шок, який вона спричинила, не мали прецедентів. Попри це, на початку конфлікту багато хто сприймав його з ентузіазмом. Молоді офіцери йшли на фронт з надією на нагороди, підвищення та кар’єрне зростання. Європа тривалий час не знала великомасштабних бойових дій, а військова культура та політична система багатьох країн були тісно пов’язані з офіцерським корпусом. Тому початок війни сприймався не як катастрофа, а як шанс реалізувати амбіції.
Науково-технічний прогрес радикально змінив характер війни. Зникли уявлення про героїзм та романтику — замість кавалерійських атак і барабанного супроводу з’явилися суцільні траншеї та масове знищення. Країни-учасниці застосували всі наявні інженерні та технічні досягнення, адаптовані до умов фронту.
З’явилися отруйні гази з катастрофічними наслідками, кулемети, що перетворювали бої на масову бійню, і перші прототипи танків, які вже тоді несли значну вогневу міць. Менш публічними, але не менш важливими стали нові форми повітряної війни: німецькі дирижаблі та літаки здійснювали нічні бомбардування Лондона — передвісники масштабного повітряного терору Другої світової. Англійські «сухопутні лінкори» стали попередниками сучасних броньованих машин. Навіть стрілецька зброя зазнала стрибка в декілька поколінь — конструкції багатьох сучасних пістолетів беруть початок саме з того періоду.
Значення нічного бою зросло багаторазово. Сучасні умови бойових дій виявили застарілість традиційної військової доктрини та потребу в термінових технологічних змінах. Нові виклики вимагали негайної адаптації та впровадження інновацій у тактику і технічне забезпечення.
У стані постійної загрози, коли неможливо передбачити дії противника, будь-яка перевага на полі бою стає критично важливою. Швидко стало очевидно: той, хто навчиться ефективно діяти вночі, отримає перевагу. Оскільки технічний рівень сторін конфлікту був приблизно однаковим, це призвело до затяжної позиційної війни з високим моральним і фізичним виснаженням особового складу. Основними ворогами солдатів стали волога, паразити та психологічне виснаження.
Технічні новації нічного бою у Першій світовій війні
Перша світова війна стала переломним моментом у військовій історії. Її масштаб, руйнівні наслідки та психологічний шок, який вона спричинила, не мали прецедентів. Попри це, на початку конфлікту багато хто сприймав його з ентузіазмом. Молоді офіцери йшли на фронт з надією на нагороди, підвищення та кар’єрне зростання. Європа тривалий час не знала великомасштабних бойових дій, а військова культура та політична система багатьох країн були тісно пов’язані з офіцерським корпусом. Тому початок війни сприймався не як катастрофа, а як шанс реалізувати амбіції.
Науково-технічний прогрес радикально змінив характер війни. Зникли уявлення про героїзм та романтику — замість кавалерійських атак і барабанного супроводу з’явилися суцільні траншеї та масове знищення. Країни-учасниці застосували всі наявні інженерні та технічні досягнення, адаптовані до умов фронту.
З’явилися отруйні гази з катастрофічними наслідками, кулемети, що перетворювали бої на масову бійню, і перші прототипи танків, які вже тоді несли значну вогневу міць. Менш публічними, але не менш важливими стали нові форми повітряної війни: німецькі дирижаблі та літаки здійснювали нічні бомбардування Лондона — передвісники масштабного повітряного терору Другої світової. Англійські «сухопутні лінкори» стали попередниками сучасних броньованих машин. Навіть стрілецька зброя зазнала стрибка в декілька поколінь — конструкції багатьох сучасних пістолетів беруть початок саме з того періоду.
Значення нічного бою зросло багаторазово. Сучасні умови бойових дій виявили застарілість традиційної військової доктрини та потребу в термінових технологічних змінах. Нові виклики вимагали негайної адаптації та впровадження інновацій у тактику і технічне забезпечення.
У стані постійної загрози, коли неможливо передбачити дії противника, будь-яка перевага на полі бою стає критично важливою. Швидко стало очевидно: той, хто навчиться ефективно діяти вночі, отримає перевагу. Оскільки технічний рівень сторін конфлікту був приблизно однаковим, це призвело до затяжної позиційної війни з високим моральним і фізичним виснаженням особового складу. Основними ворогами солдатів стали волога, паразити та психологічне виснаження.
Нездатність вести ефективні бойові дії вночі не зупинила командування. У відсутність практичних засобів для нічного виявлення противника та прихованого спостереження за місцевістю, були запропоновані прості альтернативи. Зокрема, стрілецька зброя отримала спеціальні типи боєприпасів — трасувальні та освітлювальні, які дозволяли вести прицільний вогонь чергами навіть за умов обмеженої видимості.
Освітлювальні снаряди застосовувалися для нічного бою, створюючи тимчасове освітлення зони бойових дій або маневру. Їх запускали з артилерійських систем, зокрема гаубиць. Конструктивно це були снаряди, наповнені магнієвими кульками, які під час падіння створювали світловий ефект. Початкові моделі мали низьку ефективність і потребували вдосконалення.
Згодом з’явилися модернізовані варіанти таких снарядів — із парашутами, що уповільнювали їхнє падіння та забезпечували довше й інтенсивніше освітлення. Це дозволяло краще орієнтуватися на полі бою в темну пору доби.
Трасуючі боєприпаси стали доступними для піхоти приблизно в той самий період. Вони дозволяли ефективно коригувати вогонь як уночі, так і вдень. Зазвичай трасуючий патрон заряджали після трьох-чотирьох звичайних, і під час стрільби він залишав яскраву світлову траєкторію, що візуалізувала напрямок вогню.
Масштабна трагедія Першої світової війни, посилена пандемією іспанського грипу, мала стати вирішальним уроком для людства. Вона ним і стала — хоча не в тій формі, на яку сподівались.
Нездатність вести ефективні бойові дії вночі не зупинила командування. У відсутність практичних засобів для нічного виявлення противника та прихованого спостереження за місцевістю, були запропоновані прості альтернативи. Зокрема, стрілецька зброя отримала спеціальні типи боєприпасів — трасувальні та освітлювальні, які дозволяли вести прицільний вогонь чергами навіть за умов обмеженої видимості.
Освітлювальні снаряди застосовувалися для нічного бою, створюючи тимчасове освітлення зони бойових дій або маневру. Їх запускали з артилерійських систем, зокрема гаубиць. Конструктивно це були снаряди, наповнені магнієвими кульками, які під час падіння створювали світловий ефект. Початкові моделі мали низьку ефективність і потребували вдосконалення.
Згодом з’явилися модернізовані варіанти таких снарядів — із парашутами, що уповільнювали їхнє падіння та забезпечували довше й інтенсивніше освітлення. Це дозволяло краще орієнтуватися на полі бою в темну пору доби.
Трасуючі боєприпаси стали доступними для піхоти приблизно в той самий період. Вони дозволяли ефективно коригувати вогонь як уночі, так і вдень. Зазвичай трасуючий патрон заряджали після трьох-чотирьох звичайних, і під час стрільби він залишав яскраву світлову траєкторію, що візуалізувала напрямок вогню.
Масштабна трагедія Першої світової війни, посилена пандемією іспанського грипу, мала стати вирішальним уроком для людства. Вона ним і стала — хоча не в тій формі, на яку сподівались.
Друга світова війна. Німецькі інфрачервоні прилади та тактична перевага в нічних боях
Після Першої світової війни, коли Німеччина була обмежена Версальським договором і змушена сплачувати значні репарації, інші держави-переможці зосередилися на розвитку військових технологій. Військові конфлікти продемонстрували ефективність технічних засобів у бою, що стимулювало подальші дослідження у сфері озброєння та спостереження.
Початок XX століття став періодом інтенсивного технічного прогресу у військовій сфері. Країни-учасниці конфліктів дійшли спільного висновку: перевага на полі бою залежить від технологічної переваги, зокрема в засобах виявлення та ураження противника в умовах обмеженої видимості.
Попри жорсткі обмеження, накладені Версальським договором, та економічну кризу через репарації, Німеччина стала лідером у розробці перспективних технологій. Зростання реваншистських настроїв у Веймарській республіці супроводжувалося прихованою співпрацею з Радянським Союзом. Саме ця співпраця забезпечила німцям доступ до ресурсів для підготовки офіцерського складу, розробки озброєння та фінансування дослідницьких програм.
Перспективність нічного бачення стимулювала інтенсивні інвестиції в розробку технологій. Наприклад, компанія Zeiss-Jena створила систему, здатну розпізнавати об’єкти на відстані до 4 км. Однак її габарити та енергоспоживання були надмірними навіть для важких танків типу «Тигр».
Операція «Весняне пробудження», 1945 рік.
Розробка систем нічного бачення активізувалася і в інших країнах. У СРСР також проводилися експерименти з технологіями нічного бачення, зокрема з приладами типу ПНБ-1, які встановлювалися на гвинтівки Мосіна. Проте ці системи мали обмежену ефективність і не набули широкого бойового застосування.
У деяких публікаціях сучасних російських істориків зустрічаються перебільшені твердження про рівень розвитку радянських технологій нічного бачення. Зокрема, стверджується, що ще в 1940 році СРСР мав тепловізори та електронно-оптичні перетворювачі. Як «доказ» наводяться фотографії людей у спорядженні з ліхтарями та незрозумілими пристроями, що не мають технічного підтвердження і не відповідають реальним зразкам військової техніки того часу.
Битва біля озера Балатон у 1945 році — операція «Весняне пробудження» — стала практичним свідченням відсутності ефективного радянського обладнання для нічного бою. У цій операції німецькі війська застосовували нічні приціли типу ZG 1229 Vampir, тоді як радянська армія не мала порівнянних засобів нічного спостереження.
Початком впровадження технологій нічного бачення у військову сферу вважається остання наступальна операція Німеччини під час Другої світової війни.
Операція готувалася з січня і мала характер масштабного наступу. Її метою було відкинути радянські війська та забезпечити контроль над двома ключовими об'єктами — угорськими нафтовими родовищами та шляхом до Австрії. У 1945 році ці нафтові ресурси залишалися єдиним джерелом пального для Вермахту, а Австрія мала не лише стратегічне, а й ідеологічне значення як батьківщина Гітлера та критично важливий регіон для Третього Рейху. Саме тому до операції залучили найсучасніше на той час озброєння та оснащення.
Друга світова війна. Німецькі інфрачервоні прилади та тактична перевага в нічних боях
Після Першої світової війни, коли Німеччина була обмежена Версальським договором і змушена сплачувати значні репарації, інші держави-переможці зосередилися на розвитку військових технологій. Військові конфлікти продемонстрували ефективність технічних засобів у бою, що стимулювало подальші дослідження у сфері озброєння та спостереження.
Початок XX століття став періодом інтенсивного технічного прогресу у військовій сфері. Країни-учасниці конфліктів дійшли спільного висновку: перевага на полі бою залежить від технологічної переваги, зокрема в засобах виявлення та ураження противника в умовах обмеженої видимості.
Попри жорсткі обмеження, накладені Версальським договором, та економічну кризу через репарації, Німеччина стала лідером у розробці перспективних технологій. Зростання реваншистських настроїв у Веймарській республіці супроводжувалося прихованою співпрацею з Радянським Союзом. Саме ця співпраця забезпечила німцям доступ до ресурсів для підготовки офіцерського складу, розробки озброєння та фінансування дослідницьких програм.
Перспективність нічного бачення стимулювала інтенсивні інвестиції в розробку технологій. Наприклад, компанія Zeiss-Jena створила систему, здатну розпізнавати об’єкти на відстані до 4 км. Однак її габарити та енергоспоживання були надмірними навіть для важких танків типу «Тигр».
Операція «Весняне пробудження», 1945 рік.
Розробка систем нічного бачення активізувалася і в інших країнах. У СРСР також проводилися експерименти з технологіями нічного бачення, зокрема з приладами типу ПНБ-1, які встановлювалися на гвинтівки Мосіна. Проте ці системи мали обмежену ефективність і не набули широкого бойового застосування.
У деяких публікаціях сучасних російських істориків зустрічаються перебільшені твердження про рівень розвитку радянських технологій нічного бачення. Зокрема, стверджується, що ще в 1940 році СРСР мав тепловізори та електронно-оптичні перетворювачі. Як «доказ» наводяться фотографії людей у спорядженні з ліхтарями та незрозумілими пристроями, що не мають технічного підтвердження і не відповідають реальним зразкам військової техніки того часу.
Битва біля озера Балатон у 1945 році — операція «Весняне пробудження» — стала практичним свідченням відсутності ефективного радянського обладнання для нічного бою. У цій операції німецькі війська застосовували нічні приціли типу ZG 1229 Vampir, тоді як радянська армія не мала порівнянних засобів нічного спостереження.
Початком впровадження технологій нічного бачення у військову сферу вважається остання наступальна операція Німеччини під час Другої світової війни.
Операція готувалася з січня і мала характер масштабного наступу. Її метою було відкинути радянські війська та забезпечити контроль над двома ключовими об'єктами — угорськими нафтовими родовищами та шляхом до Австрії. У 1945 році ці нафтові ресурси залишалися єдиним джерелом пального для Вермахту, а Австрія мала не лише стратегічне, а й ідеологічне значення як батьківщина Гітлера та критично важливий регіон для Третього Рейху. Саме тому до операції залучили найсучасніше на той час озброєння та оснащення.
Хоча в масштабах Другої світової війни операція не стала вирішальною, вона має окреме значення як перший задокументований випадок масового бойового застосування приладів нічного бачення. Це робить її важливою в історії розвитку нічної оптики.
Масове та ефективне застосування приладів нічного бачення почалося з 1944 року, коли німецькі війська впровадили їх у бойових умовах. Зокрема, розрахунки гармат Pak 40 оснащувалися системами нічного бачення виробництва компанії AEG. Ці системи мали низьку надійність і вимагали складного обслуговування, проте забезпечували суттєву перевагу в нічних боях.
Одним із перших рішень на основі інфрачервоної технології став прилад нічного бачення Sperber FG 1250. Його чутливість була настільки низькою, що для ефективної роботи танки з FG 1250 супроводжували бронетранспортери SdKfz 250/20, оснащені потужними інфрачервоними прожекторами Uhu потужністю 6 кВт. Один такий транспортний засіб забезпечував підсвічування для п’яти танків. Крім того, командирські танки Panther додатково оснащувалися інфрачервоними прожекторами потужністю 200 Вт.
Проблеми маневрування в умовах складної тактичної обстановки, підвищена чутливість люмінофора, через яку спалахи світла виводили обладнання з ладу — усе це ставило під загрозу ефективність перших приладів нічного бачення. Проте Червона армія не була готова протистояти противнику, який отримав перевагу в нічних умовах. Навіть обмежені можливості ранніх приладів нічного бачення дозволяли Вермахту завдавати суттєвих втрат, оскільки радянські війська не мали засобів виявлення танків противника в темряві.
Це особливо контрастує з сучасною російською історіографією, яка стверджує, що СРСР був піонером у сфері нічного бачення та нібито використовував такі технології ще з 1920-х років. Насправді ж у ході операції «Весняне пробудження» радянські війська зазнали поразки в локальних нічних боях, не маючи ефективних засобів протидії. Лише під час штурму Берліна та форсування Одеру було застосовано перший дієвий метод — використання зенітних прожекторів для засліплення та виявлення техніки противника вночі.
Радянські війська активно застосовували зенітні прожектори для освітлення німецької техніки. Через вразливість і недосконалість електроніки того часу, потужне світлове випромінювання часто призводило до виходу з ладу обладнання або повної втрати його функціональності. Хоча радянська сторона швидко розробила примітивні, але дієві методи протидії новітнім технологіям супротивника, офіційно використання прожекторів у наземних операціях пояснювали спробою деморалізувати ворога.
Операція «Весняне пробудження» стала ключовим епізодом в історії розвитку приладів нічного бачення. Вона продемонструвала вирішальну перевагу здатності орієнтуватися в темряві та визначила подальній напрямок розвитку військових технологій. Контроль над нічними операціями став критичним фактором успіху на полі бою.
Втім, невдалий наступ німецьких військ не був першим практичним застосуванням приладів нічного бачення. Уже в 1944 році інженери розробили прототипи інфрачервоних прицілів, зокрема Zielgerät 1229 (ZG.1229) «Vampir», призначених для автоматів MP-44/1. Ці системи виглядали перспективно, однак їхні технічні характеристики суттєво обмежували бойову ефективність.
Комплект нічного бачення мав вагу понад 5 фунтів. Однак основне навантаження створювала батарея в дерев’яному корпусі, яку солдат переносив у рюкзаку — її вага становила 30 фунтів. Ця батарея живила інфрачервоний прожектор, тоді як окрема батарея в іншій сумці забезпечувала живлення самого прицілу.
Хоча в масштабах Другої світової війни операція не стала вирішальною, вона має окреме значення як перший задокументований випадок масового бойового застосування приладів нічного бачення. Це робить її важливою в історії розвитку нічної оптики.
Масове та ефективне застосування приладів нічного бачення почалося з 1944 року, коли німецькі війська впровадили їх у бойових умовах. Зокрема, розрахунки гармат Pak 40 оснащувалися системами нічного бачення виробництва компанії AEG. Ці системи мали низьку надійність і вимагали складного обслуговування, проте забезпечували суттєву перевагу в нічних боях.
Одним із перших рішень на основі інфрачервоної технології став прилад нічного бачення Sperber FG 1250. Його чутливість була настільки низькою, що для ефективної роботи танки з FG 1250 супроводжували бронетранспортери SdKfz 250/20, оснащені потужними інфрачервоними прожекторами Uhu потужністю 6 кВт. Один такий транспортний засіб забезпечував підсвічування для п’яти танків. Крім того, командирські танки Panther додатково оснащувалися інфрачервоними прожекторами потужністю 200 Вт.
Проблеми маневрування в умовах складної тактичної обстановки, підвищена чутливість люмінофора, через яку спалахи світла виводили обладнання з ладу — усе це ставило під загрозу ефективність перших приладів нічного бачення. Проте Червона армія не була готова протистояти противнику, який отримав перевагу в нічних умовах. Навіть обмежені можливості ранніх приладів нічного бачення дозволяли Вермахту завдавати суттєвих втрат, оскільки радянські війська не мали засобів виявлення танків противника в темряві.
Це особливо контрастує з сучасною російською історіографією, яка стверджує, що СРСР був піонером у сфері нічного бачення та нібито використовував такі технології ще з 1920-х років. Насправді ж у ході операції «Весняне пробудження» радянські війська зазнали поразки в локальних нічних боях, не маючи ефективних засобів протидії. Лише під час штурму Берліна та форсування Одеру було застосовано перший дієвий метод — використання зенітних прожекторів для засліплення та виявлення техніки противника вночі.
Радянські війська активно застосовували зенітні прожектори для освітлення німецької техніки. Через вразливість і недосконалість електроніки того часу, потужне світлове випромінювання часто призводило до виходу з ладу обладнання або повної втрати його функціональності. Хоча радянська сторона швидко розробила примітивні, але дієві методи протидії новітнім технологіям супротивника, офіційно використання прожекторів у наземних операціях пояснювали спробою деморалізувати ворога.
Операція «Весняне пробудження» стала ключовим епізодом в історії розвитку приладів нічного бачення. Вона продемонструвала вирішальну перевагу здатності орієнтуватися в темряві та визначила подальній напрямок розвитку військових технологій. Контроль над нічними операціями став критичним фактором успіху на полі бою.
Втім, невдалий наступ німецьких військ не був першим практичним застосуванням приладів нічного бачення. Уже в 1944 році інженери розробили прототипи інфрачервоних прицілів, зокрема Zielgerät 1229 (ZG.1229) «Vampir», призначених для автоматів MP-44/1. Ці системи виглядали перспективно, однак їхні технічні характеристики суттєво обмежували бойову ефективність.
Комплект нічного бачення мав вагу понад 5 фунтів. Однак основне навантаження створювала батарея в дерев’яному корпусі, яку солдат переносив у рюкзаку — її вага становила 30 фунтів. Ця батарея живила інфрачервоний прожектор, тоді як окрема батарея в іншій сумці забезпечувала живлення самого прицілу.
Дальність дії пристрою не перевищувала 100 ярдів, однак перевага, яку він надавав у нічних умовах, була настільки значною, що війська активно використовували його під час нічних рейдів. Перша партія складалася лише з 300 одиниць, але перспективність технології була визнана високою, і німецьке командування визначило подальші розробки в цьому напрямку як пріоритетні.
Ці системи проходили випробування на Східному фронті та були адаптовані для кулеметів MG34 і MG42. Снайперські групи активно застосовували пристрої, викликаючи паніку серед радянських військ. У звітах того часу згадуються «снайпери, які полювали на противника вночі, використовуючи великі безсвітлові прожектори, встановлені на не менш громіздких телескопічних прицілах». Ефект від дій таких груп був не лише летальним, але й психологічно деморалізуючим.
Німецькі війська використовували не лише високотехнологічні засоби для ведення бойових дій уночі, а й простіші рішення. Одним із таких був Tripflare — піротехнічний заряд, що встановлювався як розтяжка. При спрацюванні він освітлював місцевість, попереджаючи вартових про проникнення. Tripflare був дешевим, простим в експлуатації та ефективним — зокрема, під час боїв біля річки Рапідо, коли ці системи зірвали раптову атаку противника.
Японська армія, хоча й не впроваджувала передові технології, розробила власну тактику нічного бою, що активно застосовувалась у Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ці методики були систематизовані в так званих «Червоних книгах», які містили докладні інструкції щодо дій у складних погодних умовах і за низької видимості. Японці ретельно охороняли ці знання, вважаючи їх універсальним підходом до нічного бою. Однак після втрати підготовленого особового складу ефективність цих методик різко знизилась. Це підкреслило обмеженість тактичних рішень без підтримки технічних засобів виявлення цілей у темряві.
Ми розглянули початковий етап розвитку технології, яка докорінно змінила підходи до ведення бойових дій та стратегію застосування військ. Йдеться про так зване «нульове покоління» приладів нічного бачення, що стало основою для подальших проривів у галузі. Навіть на ранньому етапі ці системи демонстрували значний потенціал і стали відправною точкою для створення сучасних високотехнологічних пристроїв, про які йтиметься далі.
Дальність дії пристрою не перевищувала 100 ярдів, однак перевага, яку він надавав у нічних умовах, була настільки значною, що війська активно використовували його під час нічних рейдів. Перша партія складалася лише з 300 одиниць, але перспективність технології була визнана високою, і німецьке командування визначило подальші розробки в цьому напрямку як пріоритетні.
Ці системи проходили випробування на Східному фронті та були адаптовані для кулеметів MG34 і MG42. Снайперські групи активно застосовували пристрої, викликаючи паніку серед радянських військ. У звітах того часу згадуються «снайпери, які полювали на противника вночі, використовуючи великі безсвітлові прожектори, встановлені на не менш громіздких телескопічних прицілах». Ефект від дій таких груп був не лише летальним, але й психологічно деморалізуючим.
Німецькі війська використовували не лише високотехнологічні засоби для ведення бойових дій уночі, а й простіші рішення. Одним із таких був Tripflare — піротехнічний заряд, що встановлювався як розтяжка. При спрацюванні він освітлював місцевість, попереджаючи вартових про проникнення. Tripflare був дешевим, простим в експлуатації та ефективним — зокрема, під час боїв біля річки Рапідо, коли ці системи зірвали раптову атаку противника.
Японська армія, хоча й не впроваджувала передові технології, розробила власну тактику нічного бою, що активно застосовувалась у Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ці методики були систематизовані в так званих «Червоних книгах», які містили докладні інструкції щодо дій у складних погодних умовах і за низької видимості. Японці ретельно охороняли ці знання, вважаючи їх універсальним підходом до нічного бою. Однак після втрати підготовленого особового складу ефективність цих методик різко знизилась. Це підкреслило обмеженість тактичних рішень без підтримки технічних засобів виявлення цілей у темряві.
Ми розглянули початковий етап розвитку технології, яка докорінно змінила підходи до ведення бойових дій та стратегію застосування військ. Йдеться про так зване «нульове покоління» приладів нічного бачення, що стало основою для подальших проривів у галузі. Навіть на ранньому етапі ці системи демонстрували значний потенціал і стали відправною точкою для створення сучасних високотехнологічних пристроїв, про які йтиметься далі.
Досліджуйте сучасні рішення нічного бачення
Сьогодні технології пройшли шлях від масивних експериментальних систем до компактних та надійних приладів, здатних працювати в найскладніших умовах. Компанія Thorsen пропонує сучасні прилади нічного бачення, створені з урахуванням бойового досвіду та новітніх інженерних розробок.
Переглянути каталогДосліджуйте сучасні рішення нічного бачення
Сьогодні технології пройшли шлях від масивних експериментальних систем до компактних та надійних приладів, здатних працювати в найскладніших умовах. Компанія Thorsen пропонує сучасні прилади нічного бачення, створені з урахуванням бойового досвіду та новітніх інженерних розробок.
Переглянути каталогДокладніше про нічне бачення та дослідження: історія, технології, практика
Добірка перевірених матеріалів для поглибленого вивчення теми — від «нульового покоління» до сучасних ІІ‑трубок і бойового застосування ПНБ.
- Огляд приладів нічного бачення (історія та покоління) — Wikipedia Стартова довідка по GEN 0–III+, принципи роботи, сфери застосування.
- History and Evolution of the Johnson Criteria — Sandia National Labs Еволюція критеріїв Джонсона для оцінки «виявити/розпізнати/ідентифікувати»; PDF (OSTI)
- Review of Night Vision Metrology — Opto‑Electronics Review (2015) Як правильно вимірювати продуктивність НВП: FOM, SNR, стандарти.
- Review of Night Vision Technology — Opto‑Electronics Review (2013) Огляд сучасної технології підсилення зображення та ринку НВП.
- Еволюція НВГ у війську США: PVS‑7/14, надійність і вагові показники — U.S. Army Практичний погляд на розвиток приладів у строю.
- Image Intensifier Tubes (4G/ECHO) — Photonis Defense Промислові параметри: авто‑гейтинг, FOM, контраст, спектральна чутливість.
- ZG 1229 «Vampir» — ранній активний ІЧ‑приціл для StG‑44 Комплект GEN 0: маса, живлення, тактичні обмеження.
- Операція «Весняне пробудження» (Балатон, 1945) — історичний контекст Останній наступ Вермахту; довідка по району, силам, підсумкам.
- Практика НВГ у військовій авіації (ANVIS, white phosphor) — U.S. Army CRC (Flightfax) Нічні польоти, тренування, безпека та особливості застосування.
Докладніше про нічне бачення та дослідження: історія, технології, практика
Добірка перевірених матеріалів для поглибленого вивчення теми — від «нульового покоління» до сучасних ІІ‑трубок і бойового застосування ПНБ.
- Огляд приладів нічного бачення (історія та покоління) — Wikipedia Стартова довідка по GEN 0–III+, принципи роботи, сфери застосування.
- History and Evolution of the Johnson Criteria — Sandia National Labs Еволюція критеріїв Джонсона для оцінки «виявити/розпізнати/ідентифікувати»; PDF (OSTI)
- Review of Night Vision Metrology — Opto‑Electronics Review (2015) Як правильно вимірювати продуктивність НВП: FOM, SNR, стандарти.
- Review of Night Vision Technology — Opto‑Electronics Review (2013) Огляд сучасної технології підсилення зображення та ринку НВП.
- Еволюція НВГ у війську США: PVS‑7/14, надійність і вагові показники — U.S. Army Практичний погляд на розвиток приладів у строю.
- Image Intensifier Tubes (4G/ECHO) — Photonis Defense Промислові параметри: авто‑гейтинг, FOM, контраст, спектральна чутливість.
- ZG 1229 «Vampir» — ранній активний ІЧ‑приціл для StG‑44 Комплект GEN 0: маса, живлення, тактичні обмеження.
- Операція «Весняне пробудження» (Балатон, 1945) — історичний контекст Останній наступ Вермахту; довідка по району, силам, підсумкам.
- Практика НВГ у військовій авіації (ANVIS, white phosphor) — U.S. Army CRC (Flightfax) Нічні польоти, тренування, безпека та особливості застосування.
Нічне бачення в бойових діях: історія, техніка та тактика